ВЕЛИКА КОМИШУВАХА

Село Барвінківського р-ну, центр сільради (з 1927 р.) Розташоване в 22 км. на північ від районного центру на автошляху Лозова – Ізюм і Барвінкове – Харків на березі р. Комишувахи (Комишуватої), від якої і отримало назву.

         Населення – 890 чол.(2001 р.).

         Засноване в 1760 р. запорізькими козаками І.Гараджою (Гаражою) та П.Паливодою. На відміну від багатьох інших «владельческих» сіл була слободою – тобто, населеним пунктом, оселеним вільними козаками.

Ще в середині 18 ст. на південний берег Сіверського Дінця прийшли запорожці на чолі з Іваном Гаражою. Тут на місці впадіння р. Береки в Сів. Донець було засновано зимівник Гаражівку. Крім Гаражівки, полковник Гаража і його соратник Петро Паливода заснували також велике село в 7 км. на південь від Дінця, яке було назване В.Комишувахою.

         В 1780(?) р. І.Гаража писав в канцелярію Азовської губернії, що «...на владение занятою им еще по дозволению бывшего Коша, войска Запорожского, Торского уезда, близ слободы  Барвинкиной Стенки, на вершине Сухого Торца, левадою, дан ему открытый указ»; через те, що барвінківські мешканці вимагають з нього поземельні гроші, він просить здійснити обмежування його земель.

         В 70-80-і рр. 18 ст., коли запорожці попали в немилість, почався тиск слобідських козаків на мешканців Комишувахи і захоплення їхніх земель слобожанцями. Розв`язалися численні, нерідко братовбивчі конфлікти із захопленням худоби, потравою посівів і т.п.

         Після того, як стало зрозуміло, що небезпека татарських нападів на Слобожанщину минула, Запоріжжя було скасоване, і слобожани, заохочувані урядом імперії, почали масово  переселятися на правий берег і витісняти запорожців.

         Вигідне географічне положення стимулювало швидке зростання населення слободи: в 1770 р. прихожан церкви Різдва Пресвятої Богородиці (збудована в 1770 «стараннями» Івана Гаражі та Петра Паливоди) налічувалось 1072 чол.; в 1810 вже 1464; в 1850 – 3813. В 1895 р. їх налічувалося вже 5,5 тис. чол. Крім неї, в селі діяла Івано – Богословська церква (зб. 1880 р., прихожан бл. 3500 чол.).  Населення скорочували часті епідемії, під час однієї з них (цинги) вмерло 416 чоловік. Зате у В.Комишувасі було значно менше випадків холери – бича Барвінкового 19 ст.

         Про запорізький генезис В.Комишувахи свідчать розкопки старовинного кладовища на околиці села. Тут в домовинах покійників знаходили плескаті пляшки і монети часів Петра І і Катерини ІІ. Такий звичай поховань побутував у січовиків.

         В кінці 19- на поч. 20 ст. В.Комишуваха – волосний центр Ізюмського повіту, до якого входили населені пункти Барабашівка (4,5 км. від В.К., Гаражівка – 6 км., Петропілля – 7 км., Дмитрівка – 13 км., хутір Царедарове – 3,5 км). В селі щонеділі був базар і відбувалось чотири щорічних ярмарки; працювали також цегельня і завод із виробництва черепиці.

         В 1923 р. В.Комишуваха увійшла до Ізюмського р-ну. В часи колективізації тут було організовано декілька колгоспів: «Червоний степ», «Червоний хлібороб», «Більшовик», ім. Жданова,  ім. Сталіна. Після численних реорганізацій і укрупнень в 1967 р. було створено к-п «Жовтень», який мав 7,8 тис. гектарів сільгоспугідь, в т.ч. 5, 5 га орних земель.

         В роки війни 1941-1945 рр. в 1942 і 1943 роках село завдяки розташуванню неподалік Сів. Дінця було ареною жорстоких боїв.

         Після чергової адм.-тер. реформи в 1965 р. В.Комишуваха увійшла до складу Барвінківського р-ну. На початку 70-х рр., коли почалася спеціалізація с\г, на південно-західній околиці села було збудовано гігантський комплекс з відгодівлі великої рогатої худоби на 8,5 тис. голів. Від самого початку «фабрика яловичини» мала великі проблеми із фуражем і т.п., а в 90-і роки остаточно занепала. Як і більшість українських сіл, В.Комишуваха мала і має величезні економічні і соціальні проблеми, що проявляється у постійному скороченні і старінні її населення.

         У В.Комишувасі працював Герой Соціалістичної Праці механізатор Коноваленко  Г.М. (1973).

         Село дуже мальовничо розкинулось в долині р. Комишуваха і по навколишніх пагорбах. За займаною площею воно є одним з найбільших в районі. Місцеві мешканці і досі виділяють такі райони села («крайки») як Базар (центр), Глинище (де колись зн. кар’єр), Бузинник, Собачівка (північна околиця), Заярок, Подовжня (південно-західна околиця), Холодний (розташований в Холодному яру, що отримав назву через постійні протяги). Великокомишуваській сільраді підпорядковується ще с. Барабашівка, розташоване в 4 км. на схід. На північ від В.К. приблизно в 6 км. колись знаходилось с. Гаражівка  (в 70-і рр. в зв’язку з будівництвом каналу Дніпро-Донбас його мешканці були переселені до В.К.).

         У Великій Комишувасі  - загальноосвітня середня школа, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, сільський будинок культури (клуб), магазини, кафе, пошта. Приміщення школи збудоване на початку ХХ ст. і становить цінність як об’єкт культурної спадщини.

         Розповсюджені прізвища: Корнієнко, Крутій, Котляр, Удод, Ковальов, Кібець, Діденко, Задорожній, Гречко, Тюльпа, Титаренко, Загорулько, Оліфіров, Оліферовський, Шастало, Задніпровський, Лисогор, Алдохін, Кушніренко, Мусієнко, Сергієнко, Троян та ін.