ВАСИЛІВКА

         В Барвінківському районі три села носять назву Василівка.

         Два з них занодяться на території нинішньої Гусарівської сільради.

І. Василівка І ( ще Данзас, спотворено – Донзас, Донзасс) – село на сході Б. р-ну, приблизно в 12 км. від райцентру в долині  р. Сухий Торець на залізничній лінії і автошляху Лозова – Слов’янськ. Входить до  агломерації сіл, до якої можна віднести ще Новопавлівку, Гусарівку, Нікополь та деякі інші із загальною кількістю населення приблизно в 3000 чол.

Населення – 285 чол.(2001 р.). В 1953 р. населення села становило 453 чол. в 117 дворах.

Село розташоване на місці впадіння в С.Торець р. Бичок з півдня. Виникло на межі 18 – 19 ст. (найвірогідніше, в 1800 р.) як родовий маєток Данзасів – зросійщеного німецького дворянського роду. Засновник – Карло Іванович Данзас. Як і більшість представників свого класу, Данзаси в маєтку бували лише наїздами, а справи велися управителями. Одним з них був Жуковський, будинок якого стояв на «Солодкій горі» (нині вул. Лермонтова). У 1840 р. син К.І.Данзаса Карло Карлович Данзас одружився з Юлією Василівною Зарудною. Оскільки Зарудні володіли сусіднім селом Новопавлівкою, маєтки об’єднались, і їхнім володарем офіційно став К.К.Данзас.

Напередодні війни 1941-1945 рр. в селі був 71 двір. В роки колективізації в 1929 р. у Василівці були створені СОЗ  ім. Шевченка і товариство «Жовтневе», до яких входили відповідно 82 і 83 члени. Невдовзі вони розпались, а натомість в 1930-і рр. утворено артіль «Реконструктор», що згодом стала одним з найкращих  колективних господарств р-ну. В 1939 р. кращий тракторист артілі М.Рябуха був одним з перших в районі відзначений державною нагородою СРСР – медаллю «За трудову відзнаку».

Однак, більшість мешканців Василівки, як і інших навколишніх сіл, до війни в колгоспах не працювали, а їздили на роботу на новобудови Донбасу – м. Краматорська, Костянтинівки та ін., зокрема, на Новокраматорський машинобудівний завод, що був однією з найграндіозніших новобудов І п’ятирічки. Більшість мешканців тогочасних Василівки, Гусарівки, Нікополя та ін. сіл округи в анкетах в графі «соцпоходження» писалися як робітники. Ця тенденція зберігалася і всі повоєнні роки, коли працездатні чоловіки і навіть жінки вищеназваних сіл здійснювали маятникові трудові поїздки до Краматорська,  Слов`янська та ін. міст, а багато хто осідав там на постійне проживання. В передвоєнні роки це дуже дратувало районне начальство, яке, втім не могло нічого вдіяти – індустріалізація вимагала робочих рук. За це М.Хвильовий назвав мешканців с. Олександрівки (Митрівки) «корівниками», – вони працювали на заводах, а вдома тримали господарство (корів, городи, звідки й назва). В роки голодоморів 1932-33 і 1946-47 рр. смертність в цих селах була набагато нижчою, ніж в далеких степових через те, що робітники отримували продукти по картках.

В ході декількох укрупнень на базі колгоспів «Реконструктор»  та ім. 12-річчя Радянської влади (Василівка ІІ)  12.06.1950 р. було утворено к-п  «Путь к коммунизму» (голова – Шеремет М.П.). 30.01.1963 р. колгосп було перейменовано в «Победа», а 27.01.1968 р. після об`єднання  к-пів «Радянська Україна» (с.Нікополь) і «Победа» утворено к-п  «Рассвет», центральна садиба якого і контора знаходились у Василівці І. З 1961 р. більше 32 років на посаді голови цього господарства працював М.О.Темченко.

На північ від В. через залізничну колію знаходиться с. Комарівка, відоме своєю чудовою мінеральною водою «Комарівська».

На північ і схід від В. – великі луки і залізничний міст, що по-народному називається «Зелений міст» (колись він постійно фарбувався в зелений колір.) Міст є кордоном між Харківською і Донецькою областями. Неподалік на луках – урочища Козацькі Майдани і Сіркова Гатка.

ІІ. Василівка ІІ – село  менш як в кілометрі на пд.- схід від Василівки І в долині р. Бичок. Населення – 368 чол. (2001 р.) у 123 дворах (напередодні війни 1941-1945 рр. було 199 дворів, в 1953 р. тут мешкало 628 чол. в 178 дворах). Село пролягає з півночі на південь двома паралельними вулицями, одна з яких називається Баранівкою. На півдні В. ІІ. закінчується великим ставком, що тягнеться аж до с.Некременного  Олександрівського р-ну Донецької обл.

Василівка ІІ виникла в 1823 р. як помістя гвардії поручика Олексія Григоровича Глухова і спочатку називалась Олександрівкою. В 1827 р. село переходить у володіння поміщика відставного полковника Олександра Васильовича Науменка, який у 1836 р. перейменовує його у Василівку. Село мало також другу назву – Наумівка (від прізвища господаря). Маєток Науменка знаходився між селами Василівкою і Петрівкою (Майданом) нинішнього Слов`янського р-ну.  В другій половині 19 ст. тут оселились німецькі колоністи з числа меннонітів.  Досить значна меннонітська колонія Барвінківщини отримала назву Науменко. Пізніше, очевидно, топонім Наумівка почали вживати лише до частини села (тієї, що прилягає до ставка і носить місцеву назву «Колона», що спотворено означає «колонія».

У Василівці ІІ свого часу жили чимало меннонітських родин, серед яких – майбутні засновники заводу «Луч» в барвінковому Й.Фрез та Й.Классен. Менноніти жили тут до середини 20-х років минулого століття, після чого майже всі емігрували до Канади.

В 1930 р. в селі було організовано к-п ім. 12 річниці Радянської влади. Згодом він увійшов у к-п  «Рассвет».

На околицях сіл В.І і В.ІІ. знаходиться до 30 курганів – пам’ятників археології.

ІІІ.  Крім названих двох сіл, у Барвінківському районі було ще одне село Василівка, що знаходилось неподалік східної околиці с. Семенівки (нині Близнюківського р-ну Харківської обл.). В 1953 р. тут мешкало 93 чол. в 31 дворі. Нині цього села немає.